Дифтерія

Дифтерія – це гостра інфекційна хвороба, що характеризується запаленням слизових оболонок, загальною інтоксикацією і ураженням нервової і серцево-судинної систем.

Поширена дифтерія практично повсюдно. Ризик розвитку захворювання у жителів окремої країни залежить від ступеня охоплення населення вакцинацією.

Збудником цього захворювання є бактерія, стійка до високих і низьких температур. Ця бактерія може довго зберігатися на тих предметах, якими хвора людина користувалася.

Джерело інфекції – це хвора на дифтерію людина, яка представляє найбільшу небезпеку для оточуючих. У той же час не менш ніж 90% випадків захворювання на дифтерію пов’язані з зараженням від «здорових» носіїв збудника цієї хвороби. Дифтерійні палички живуть у верхніх відділах дихальних шляхів і носоглотці, виділяючись в навколишній світ з крапельками носоглоткового слизу при кашлі, чханні і розмові.

У більшості випадків збудник потрапляє в організм людини через слизові оболонки зіва, рідше – через очі, вуха, рани. На місці проникнення дифтерійної палички починає розвиватися місцеве запалення.

Інкубаційний період захворювання триває 2-10 днів. Виділяють дифтерію носа, гортані, горла і рідкісні форми (дифтерія ока, вуха, шкіри, рани, статевих органів) в залежності від локалізації первинного запалення.

Дифтерія зіва характеризується запаленням піднебінних мигдаликів, інтоксикацією та лихоманкою.

Захворювання починається з появи слабкості, нездужання, зниження апетиту. Температура тіла може бути і нормальною, і підвищеної до 38° С у перші 2-4 дні (потім температура, як правило, нормалізується). При важких токсичних формах дифтерії висока температура може триматися на протязі 4-5 днів, але потім загальні та місцеві зміни розвиваються на тлі нормальної температури тіла хворого.

Інтоксикація при цій хворобі виявляється млявістю, сонливістю, блідістю шкіри, але, на відміну від інших інфекційних захворювань, не викликає вираженого ознобу, сильного головного болю і ломоти в тілі.

Особливостями запального процесу при дифтерії зіву є незначне почервоніння з синюшним відтінком, помітним набряком уражених мигдаликів та утворенням нальоту на їх поверхні при невеликому болю в горлі під час ковтання.

Дифтерійний токсин викликає такі небезпечні ускладнення, як міокардит, неврити, параліч м’яза серця, діафрагми і дихальних м’язів.

Після перенесеної інфекції залишається стійкий імунітет.

Хворих цим захворюванням, а також хворих з підозрою на дифтерія негайно доставляють в інфекційне відділення лікарні та ізолюють. Їм вводять протидифтерійну сироватку і проводять необхідний курс лікування.

Основний профілактична захід – правильна організація і своєчасна вакцинація з ревакцинації кожні 10 років.

За людьми, які контактували з хворою людиною або носієм дифтерійної палички, встановлюється спостереження медиків протягом 7 днів. Крім того, у них беруть аналізи, щоб перевірити чи ця людина не є носієм дифтерійної палички. Без виконання цієї процедури прикордонний санітарний контроль не може дозволити перетину кордону.